Слава Ісусу Христу ! Мир Вам, дорогі наші відвідувачі!
Сьогодні ми поговоримо про шанування Хреста Господнього і відповімо на запитання, для чого ж все таки Ісус Христос спустився в саме пекло, чи був у цьому сенс ?
Господь перетерпів на хресті безліч мук і страждань. Так чому ж ми, християни, так почитаємо хрест, чому вважаємо його символом і захистом, якщо він був нібито якимось винуватцем смерті Спасителя?
• Як зрозуміти слова: «кого хоче він милує, і кого хоче озлоблює» (Рим.9,18)?
• Для чого тим, про яких сказано: «деяким… краще не знати Бога», попускається «плодитися і розмножуватися»?
• І для чого Спаситель «спустився в пекло землі» до самого падшого, чи не для того, щоб дати йому шанс покаятися?
«Святі отці називали Хрест «славою Христа» і «одкровенням Його любові». Язичники й іудеї вважали Хрест приниженням Бога; а ми, християни, – перемогою над смертю і пеклом. Ми шануємо місця тортур і смерті мучеників і цілуємо навіть каміння стін темниць, де вони були укладені, наприклад збереглося підземелля, де був заточений святий великомученик Дмитрій Солунський, або печеру в Анакопії, де був усічений мечем апостол Симон.
На хресті Господь переміг сатану, і він тріпоче від Хреста – по слову Іоанна Златоуста, – як розбійник при вигляді царської зброї. Хрест зруйнував пекло, з’єднав небо з землею, зібрав під свій захист християн з усіх народів з усіх кінців світу. Поклоняючись Хресту, ми вклоняємося подвигу Ісуса Христа і, цілуючи Хрест, – цілуємо підніжжя Його ніг.
Християнство – це релігія жертовної любові, а Хрест – одкровення Божественної Любові, яке здивувало навіть Ангелів. Хрест – це безмовна проповідь про те, що зробив Христос, звернена до нас.
– Поясню такі слова: «кого хоче він милує, і кого хоче озлоблює» (Рим.9,18).
– Бог – поза часом і простором; Він бачить майбутнє, як справжнє, і Його промисел, виражений у апостола словами «милує і озлоблює», заснований на Божественному передбаченні: куди людина направить свою вільну волю. Якщо Господь бачить, що людина скористається благодаттю для свого спасіння, то Він «милує» його, тобто дає благодать, що спасає; якщо ж Бог знає, що людина при всіх ситуаціях відкине Його волю, то залишає без благодаті, тобто «озлоблює».
Якщо б грішник отримав благодать і втратив її, то став би і був би ще більше винен. Найстрашніше, коли людина знає волю Божу, але грішить, має, але втрачає, тому, для деяких людей і народів краще не знати Бога, ніж, знаючи, відкинути Його.
У всіх випадках Господь чинить по Своєму милосердю. У самій благодаті є різні дії: благодать що закликає, що попереджає, якої не позбавлений ніхто, благодать що діє і благодать особлива – благодать примноження, яка була в святих, не тому що Бог лицеприємний, а тому що святі мали рішучість слідувати цій благодаті, незважаючи на всі трудності і страждання, перед якими відступають малодушні.
– Навіщо тоді тим нещасним, про яких сказано: «деяким… краще не знати Бога», попускається «плодитися і розмножуватися» для явної загибелі (бо поза Христа чи є порятунок)? Неспроста адже Спасителя називають – Всеблагий, або говориться: «людина і скотина спасеши, Господи», – адже Йому всю тварь шкода. І чи не для того Спаситель «спустився в пекло землі» до самого падшого , щоб дати йому шанс ще раз покаятися?
– Господь дав людині вільну волю, щоб він міг робити добровільний вибір між добром і злом. А якщо Господь буде знищувати тих, хто робить неправильний вибір, що веде до загибелі, то сама вільна воля людини стане фікцією. Дар свободи вимагає умов для його прояву, а ви питаєте, чому Господь не проводить жорстку селекцію.
До гріхопадіння Адама панувало добро в душі праотців; вони були сповнені благодаті, а зло було для них зовнішньою силою. Їм потрібно було тільки зберігати благодать і плекати її через заповідь слухняності Богу. Після падіння праотців зло проникло в людську душу, як спадковий гріх, і тому для затвердження в добрі людина повинна вести боротьбу з гріхом і пристрастями, що живуть у ньому.
У вільній волі людини – небезпека загибелі, але і можливість порятунку. Якщо б Господь карав немовлят за ще не скоєний ними гріх, то це було б відібранням дару свободи, без якого людина назавжди залишилася б лише розумною твариною.
Прочитайте уважно євангельську притчу про пшеницю і кукіль, коли пан поля не дозволяє передчасно вирвати бур’яни. Господь – Всеблаг, це Сама Любов, але християнське спасіння є прилученням до Божественної благодаті, яку неможливо отримати без прагнень і зусиль самої людини.
Якщо в серці грішника немає місця для Бога, а все окупували пристрасть і гріх, то його богоспілкування і освячення – неможливі. Таким чином, грішник карає сам себе. Що стосується слів псалма «люди і скоти спасеши, Господи», то це означає в прямому сенсі, що Господь у важкий час утримає і збереже їх. Дехто з тлумачників Біблії пояснював ці слова символічно: скотині уподібнені ті народи, які не знали істинного Бога, а з втіленням і розп’яттям Христа проповідь апостолів просвітила «кінець всесвіту», і порятунок відкрито для всіх.
Що стосується демона, то Господь спустився в пекло, щоб вивести душі тих праведників, які вірили й чекали прийдешнього Месію і жили згідно старозавітним одкровенням. Демон являє собою досконале, абсолютне зло, у якого немає іскри добра. Тому Господь і Церква не звертаються до демона з закликом покаяння – для нього воно неможливо».
