" А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить". (Лк.6.27) ... ... "Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки" (Мф 22, 37-40)

Про покаяння в дрібницях

Мир Вам, дорогі наші відвідувачі сайту парафії Святого Миколая в Бортничах! Нехай Боже Благословіння буде на Вас!

У дні посту ми повинні принести Господу найголовніше – покаяння. Але покаяння повинне бути щирим – від душі і від серця. Ми можемо глибоко переживати про наші серйозні гріхи і проступки, але як сприймати серйозно і глибоко каятися в щоденних дрібницях, тобто в таких гріхах, які і не помічаєш, і які часто і за гріхи-то ми не вважаємо? Безглуздо, наприклад, рвати на собі волосся тільки з-за того, що, наприклад, проїхав на автобусі без квитка… Тож як привчити себе каятися в дрібницях, а не просто машинально перераховувати ці дрібниці на сповіді, а ставитися до них виключно серйозно і без іронії?

На це питання відповідає протоієрей:

«Перш за все, хотілося б застерегти від класифікації гріхів за принципом їх величини. Чи один великий камінь, чи кілька цеглин або мішок з незліченними піщинками — ми прив’яжемо на шию людини, тоді ці тяжкості однаково захоплять і потягнуть його на дно. Так і з гріхами — вони всі згубні, всі до останього.

Крім того, людські інструменти для вимірювання гріхів дуже недосконалі і далеко не збігаються з еталоном Бога. Наприклад, серед людей вважається, що слово «важить» менше, ніж справа, тож гріх вчинений мовою легше прощається ніж гріх вчинений руками? Але це глупість. Тож згадаймо розбійника на хресті — кілька слів переважили все його гріховне життя, а він у цьому житті напевно і вбивав і грабував. Або згадаймо, як молився фарисей з притчі: кілька слів молитви (“молитва”, здавалося б, добра справа) звели нанівець плоди його доброчесного життя (див. Лк. 18, 9 — 14). Так і ми, поділяючи гріхи на великі і малі, ризикуємо жорстоко помилитися. Давайте пам’ятати, що мова йде про наше життя, вічне життя.

Гріхи, які ми відчуваємо, як дрібні, як правило, самі шкідливі, від них дуже важко позбутися. Є притча про якогось старця, який позвав двох своїх учнів і наказав одному з них принести з берега річки самий великий валун, який він зможе підняти, а іншому — мішок дрібних каменів.

Коли обидва учні впоралися із завданням, він запропонував їм повернути камені на своє місце. Учень з великим каменем впорався швидко, другий учень так весь день і ходив з мішком, а потім повернувся до старця і зізнався у своєму безсиллі виконати послух. Так і з гріхами. Той хто розкаявся, наприклад, у вбивстві, людина має незмірно більше шансів не повернутися до нього, ніж той, який кається, припустимо, в засудженні.

Рвати на голові волосся з-за безквиткового проїзду, згоден, дивно, але роздуми над причиною цього грішка цілком можуть дати привід для такої поведінки. Уявімо собі людей, що купаються в морі, але біля берега моря. Раптом всі вони стали поспішно з моря вибігати, і лише один плавець залишився у воді. На його запитання, чого ви всі злякалися, люди вказали на те, що бачили, як розсікає хвилі трикутний плавник. «Яка дурниця! — заявив упертюх. — Ця штуковина і всього-то розміром з долоню, знайшли чого боятися!» Бідолаха, мабуть, не знав, що в морі водяться акули. Висновок з притчі зробити неважко: все може бути набагато серйозніше, ніж може здатися.

Давайте спробуємо проаналізувати причину безквиткового проїзду. Звичайно, для цього може бути декілька різних причин, але припустимо, що в даному випадку це жадібність. Ну, поскупилася людина, буває. А тепер подивимося, наскільки глибоко жадібність у нас вкоренилася: як часто ми від себе що-небудь відриваємо і віддаємо іншим, не намагаємося ми милостиню замінити подачками, не тисне нас жаба, коли нам доводиться жертвувати чимось по-справжньому значним, чи не прагнемо ми брати краще собі, а не залишати іншим?

Можна ще провести єксперементи: відмовити собі в якомусь задоволенні, наприклад, поїхати «на південь» у відпустку, а відкладені з цією метою гроші витратити на справи милосердя. Слабо?

Ось і виходить, що проїзд «зайцем», подібний до плавника акули, – лише мала частина хижої і жадібній гадини, яка ховається в глибинах нашої душі – є гріхом сріблолюбства. Так що є всі підстави серйозно задуматися про свою безпеку».

<<<   Головна                               Запитання священнику >>>

Комментариев нет

Залишити повідомлення

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Напишіть нам

Зараз ми не на зв'язку. Але ви можете відправити нам повідомлення, або задати питання по електронній пошті, і ми зв'яжемося з вами.

Відправлення

Церква Святого Миколая в ж / м "Бортничі" Дарницького району у м. Києві.

Copyright © 2016-2018 Всі права захищені.

Сайт створено з благословення настоятеля храму протоієрея Віталія Матіящука.

При повному або частковому використанні матеріалів сайту, посилання на джерело: http://cerkvasm.kiev.ua обов'язкове.

Log in with your credentials

Forgot your details?