" А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить". (Лк.6.27) ... ... "Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки" (Мф 22, 37-40)

Повітряні митарства. Поневіряння четверте – обжерливість

Про обжерливість та пияцтво – гріхи четвертого митарства, про те, як чинити, якщо найближчі родичі люблять влаштовувати «свята шлунку», чий приклад допоможе укорінитися в утриманні, та про молитви Божої Матері розповідає протоієрей.

«Продовжуючи шлях, ми досягли нового поневіряння, яке називається митарством обжерливості. Назустріч вибігли погані духи, радіючи, що до них йде нова жертва. Зовнішній вигляд цих духів був потворний: вони зображували собою різні види сластолюбних ненажер і мерзенних п’яниць; несли блюда і чаші з наїдками і різним питвом. Їжа і питво на вигляд теж були бридкі, скидалися на смердячий гній і блювотину. Духи цього митарства здавалися пересиченими і п’яними, вони скакали з музикою в руках і робили все, що зазвичай роблять ті, хто бенкетує, і лаялися над душами грішних, які приводяться ними до поневіряння», – розповідає блаженна Феодора.

Гріхи цього митарства:

  • Обжерливість;
  • Пияцтво.

                     Обжерливість і пияцтво

Блаженна Феодора описує, що, коли її душа опинилася на цьому митарстві, біси там були всі п’яні: «Зовнішній вигляд цих духів був потворний: вони зображували собою різні види сластолюбних ненажер і мерзенних п’яниць».

Людина на поневірянні бачить свої гріхи в якомусь втіленні. Звичайно, жахливо побачити свій гріх з боку. Якщо ми перебуваємо в стані неразкаяного гріха, ми можемо в дзеркалі помітити, як змінюється наше обличчя: воно стає більш похмурим; і в дзеркалі ми можемо помітити, як наповнюється наше обличчя внутрішнім світлом після Сповіді або Причастя.

Іноді ми дивимося на наших ближніх і відчуваємо, що у них щось не так, що є якась проблема, – відбулася зміна в їх зовнішності.

Як відомо, гріх смердить.

Один мій знайомий, молодий батько розповідав про свого двох річного синочка:

– Від нього завжди пахне якимись цукерками, ірисками, хоча ні мама, ні я нічого такого йому не давали.

– Чиста душа, – відповідаю я.

Блаженна Феодора описує: «Їжа і питво на вигляд теж були бридкі, скидалися на смердячий гній і блювотину».

Четверте поневіряння – це запах алкоголю, блювання і випорожнення. Її душа все це зафіксувала.

Ця проблема – обжерливості і пияцтва – стосується переважної більшості мирян. Кожне державне, сімейне і навіть церковне свято перетворюється на привід для обжерливості і пияцтва. Але слово Боже вчить: «Ні злодії, ні користолюбці, ні п’яниці, ні ті, хто каже зле, ні хижаки – Царства Божого не успадкують» (1 Кор. 6, 10). І насамперед ми, духовенство, повинні рішуче відмовитися від цієї згубної звички обжерливості.

Апостол Павло говорив про м’ясну їжу: «І тому, коли їжа спокушує брата мого, то повік я не їстиму м’яса, щоб не спокусити брата свого» (1 Кор. 8, 13). Біблія не забороняє вживання м’ясної їжі і вина. Але через спокуси серед віруючих апостол відмовляється від м’яса. А якщо говорити про спиртне, про пияцтво, то відомо і очевидно, що значна частина нашої країни спокусилась, «спотикнулась» на цьому гріху. Біблія ж категорично ставиться до проблеми пияцтва (алкоголізму). Старий Завіт дає однаково негативну оцінку як тим, хто вживає спиртне, так і його виробникам: «Горе тим, хто хоробрі винце попивати, і сильні готувати п’янкий напій» (Іс. 5, 22).

Новозавітне ставлення до пияцтва теж досить категорично. Сказано: «Як удень, будемо вести себе доброчесно, не піддаючись бенкетуванню і пияцтву, ні хтивості та розпусті, не сварячись та не заздрячи» (Рим. 13, 13); і ще: «Але я писав вам не єднатися з тим, хто зветься братом, але залишається блудником, чи хабарником, чи служить ідолам, чи п’яницею, чи хижаком… з такими навіть не їсти разом» (1 Кор. 5, 11).

Власне, протилежністю пияцтва є правильне прославлення Бога (Православ’я): «І не впивайтеся вином, від якого буває розпуста, а наповнюйтеся Духом, навчаючи самих себе псалмами і славослів’ям і піснями духовними, співаючи й граючи в серці своєму для Господа» (Еф. 5, 18-19). Син Божий вчив, що пияцтво обтяжує наше серце і наражає на небезпеку душу: «слідкуйте за собою, щоб серця ваші не отягчались об’єднанням та п’янством, і життєвими клопотами, і щоб день той не спіткав вас несподівано» (Лк. 21, 34).

                Пияцтво і християнство – поняття несумісні!

З усього вищевикладеного ми повинні зробити єдиний правильний висновок: пияцтво і християнство – поняття несумісні. «Бо, що ти, хто сплять, сплять уночі, і ти, хто упивається, напивається вночі. Ми ж, будучи синами дня, трезвимося, зодягнувшись у броню віри й любові, та в шолом надії спасіння» (1 Сол. 5, 7).

Але як навчитися поміркованості в їжі, тверезому способу життя, в тому деколи норовливу оточенні, в якому ми живемо, працюємо і існуємо? Як постити серед загального ігнорування посту, коли і вдома, де ми живемо, і на роботі всі їдять скоромне?

Сказано: «Ми знаємо, що ми від Бога і що ввесь світ лежить у злі» (1 Ін. 5, 19); і ще: «І світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Ін. 1, 5).

«У дні Навуходоносора стався полон ізраїльського народу, і тисячі євреїв опинилися в полоні, серед язичників. Вавилонська імперія була великою і потужною. Це була держава, де протягом довгих віків поклонялися багатьом богам. Формуючись тисячоліттями в Межиріччі, ці культи у дні Навуходоносора досягли свого апогею, повноти свого розвитку. Серед бранців, яких увели з землі Ізраїльської, були чотири хлопчика: Даниїл, Ананія, Мисаїл та Азарія – віруючі, благочестиві отроки. У зв’язку з тим, що їх зовнішність була дуже приваблива (це були красиві отроки, міцні і сильні), цар Навуходоносор бере їх до себе в палац, щоб тут вони росли, отримували освіту, виховання і потім стали б його слугами…

Цар дає наказ відібрати не просто отроків, не просто “гарних виглядом”, не просто “тямущих для всякої науки, та розуміючих науки”, але таких, щоб вони були “царського роду і княжого” (Дан. 1, 3-4), щоб у них було славне походження, щоб потім перетворити їх у халдеїв, в “мешканців Вавилону”, які змогли б представляти інтереси язичників серед самих ізраїльтян. Але для того, щоб використовувати цих отроків у своїх далекосяжних інтересах, прислужники Навуходоносера вирішили перевиховати, переробити і змінити їх…

І ось що ми бачимо: цих чотирьох хлопчиків помістили між іншими отроками і юнаками, яких виховували при палаці царя Навуходоносора. У цьому палаці про царських отроків дуже дбали: їх одягали в гарний одяг, годували, їм давали найвишуканіші страви, вина, все робили для того, щоб вони були здоровими, міцними і красивими, отримали блискуче виховання. Але з отроками ізраїльськими виникла дуже серйозна проблема – вони відмовилися вживати їжу з царського столу, яку язичники намагалися нав’язати їм всупереч Закону Господню: “Сущій в них Дух Христовий… Він передзвіщав” (1 Пет. 1, 11) – їм, старозавітним людям, – “цей же рід виганяється тільки молитвою і постом” (Мф. 17, 21). І вони намагалися не мати спільної трапези з язичниками, так як спільне застілля закінчується для багатьох загальними гріхами і п’яним біснуванням, а помірність в їжі – мати всіх чеснот.

Пророк Осія говорить про нечестиві застілля: “Будуть їсти, і не наситяться; будуть блудити, та не розмножаться; бо покинули дбати про Господа. Блуд, вино і напої оволоділи серцем” (Ос. 4, 10-11). Але язичники намагалися якось пояснити, обгрунтувати, чому підліткам треба їсти царську їжу, якою ті боялися осквернитися, пити вино; вони говорили: адже інакше юнаки будуть худі, обличчя їх будуть виснеженими, вони будуть некрасиві, нездорові, будуть погано вчитися. Світ завжди знаходить виправдання для своїх гріхів, знаходить тому, що шукає їх, а шукає – тому, що “люди більше полюбили темряву, ніж світло, бо діла їхні були лихі” (Ін. 3, 19).

Всякий раз, коли запрошують до рясної трапези, запитуйте себе: навіщо і для чого мені сідати за стіл?

Застілля для багатьох людей є сенсом їхнього життя. Стіл, наповнений стравами, на якому парує м’ясо, пахнуть свіжістю салати і піниться вино, радує око всій веселій компанії, що зібралася на бенкет. Але всякий раз, коли нас запрошують на таке “свято живота”, ми повинні запитувати себе: навіщо і для чого мені сідати за стіл? Що найбільше приваблює мене тут?

Ніколи не треба боятися говорити слово “НІ”. Святі отроки Даниїл, Ананія, Мисаїл та Азарія не боялися говорити це слово. Багато хто, особливо молоді християни з почуття удаваної скромності не вирішуються відповісти відмовою зокрема тим, до кого юним віруючим і підходити непристойно. Ми повинні зрозуміти, що наш світ поділений на своїх і чужих, і хочемо ми чи не хочемо цього помічати, але це саме так. Святі отроки, про яких ми читаємо в Книзі Даниїла, не просто розуміли це, але жили цим…

Святитель Іоанн Златоуст: «Яка користь бути сполученим спорідненістю тлінною, коли ми не з’єднані спорідненістю духовною?»

Святитель Іоанн Златоуст навчав: “Так будемо всі одним тілом, так будемо братами. Бо доки це розділяє нас, доти і батько, і син, і брат, і хто б то не був – для нас ще не істинний рідний нам, так як він відділений від спорідненості небесної. Та й яка користь бути сполученим спорідненістю тлінною, коли ми не з’єднані спорідненістю духовною? Який прибуток від близькості на землі, коли ми чужі один одному на небесах?”…

І тоді Данило звернувся з пропозицією до Амелсару, якого начальник євнухів приставив до отроків: “Зроби досвід над рабами твоїми протягом десяти днів: нехай дають нам в їжу овочі і воду для пиття, і потім нехай з’являться перед тобою обличчя наші та обличчя тих юнаків, які харчуються царською їжею, – і потім роби з рабами твоїми, як побачиш” (Дан. 1, 12-13)

Отрок Данило був дуже розумний: він розумів, що якщо на славу Божу, на виконання заповідей Господніх люди утримуються від якої-небудь їжі, то Господь подбає про здоров’я цих людей. І Данило пропонує євнухові: дозволь нам десять днів не істи ваше м’ясо – ми не будемо вкушати заборонене; дозволь, протягом десяти днів ми будемо їсти тільки овочі і пити тільки воду, а потім приведи нас, подивися на наші обличчя та обличчя тих, хто об’їдається м’ясом, порівняй – і ти побачиш, яка різниця між нами. І євнух послухався їх у цьому, і випробовував отроків десять днів. “Після закінчення ж десяти днів обличчя, що їх (тих, хто постив. – прот.) виявилися кращими, і тілом вони були повніше всіх тих отроків, які харчувалися царськими стравами. Тоді Амелсар брав їх страви і вино для пиття і давав їм овочі” (Дан. 1, 15-16). Так Господь посоромив цього євнуха, і показав йому, що якщо люди щось роблять заради Бога, то Бог їх не залишає».

Правила святих Апостолів з цього питання не залишають сумніву – Церква рішуче протистоїть цьому пороку: «Єпископ, чи пресвітер, чи диякон, грі і пияцтву відданий, або перестане, чи нехай буде відлучений» (Правило 42-е); «Іподиякон, чи читець, чи співак, подібне творить, або перестане, чи нехай буде відлучений. Так само і миряни» (Правило 43-е).

Необхідно саме «не» (припинити) вдаватися до цього болючого пороку. Про зв’язок пияцтва з іншими вадами писав святитель Тихон Задонський: «Від пристрасті буває пияцтво в тому, хто серце своє має пристрастями наповнене: завжди п’яний, хто має злобу на ближнього, хто серце нечистими пожадливостями, сріблолюбством та іншим наповнене завжди має. Від цього пияцтва позбавиться, той хто, залишивши пристрасть, покається». В Православ’ї обжерливість вважається одним з семи смертних гріхів.

Святитель Василій Великий писав, попереджаючи про небезпеку гріха обжерливості: «Якщо будеш володіти черевом, то станеш жити в Раю, а якщо не оволодієш ним, то зробишся здобиччю смерті».

Обжерливість не існує без супутніх гріхів, таких як пияцтво, жадібність, лінощі, сластолюбіє і блуд. І будь-який гріх має свою «ієрархію», знаючи про яку людина може успішніше вести боротьбу з тією чи іншою вадою. Збудуємо правильну стратегію боротьби з названими гріхами. Що і чому ми можемо протиставити?

  • Обжерливості – піст;
  • пияцтву – трезвіння;
  • жадібністі – благодійність;
  • лінощам – працю;
  • сластолюбію – невибагливість;
  • блуду – одруження або обітницю безшлюбності (чернецтво).

Святитель Іван Золотоустий навчає: «Обжерливість робить розум тупим, душу – плотською, вона засліплює і не дозволяє бачити». Дійсно, об’їдання не сприяє розумовій та духовній діяльності, але, розслабляючи тіло, робить його відкритим для будь-яких пристрастей. Що і підтверджує авва Фалассій: «За обжерливістю слідує блуд». Мається на увазі не тільки тілесний, але й блуд розуму. Невипадково кришнаїти і харизматики у форматі «Альфа-курс», перш ніж почати обробку новачків, спочатку рясно годують їх. Схоже, що, коли працює шлунок, розум відпочиває.

Закінчуючи опис четвертого поневіряння, блаженна Феодора розповіла наступне: «Вказали мені і на те, коли в недільні дні траплялося мені випити перш святої Літургії, і багато тощо вказували вони мені з моїх гріхів обжерливості і раділи, вже вважаючи мене в своїй владі, і мали намір відвести мене на дно пекла; я ж, бачачи себе викритою і не маючи нічого сказати проти них, трепетала. Але святі Ангели, запозичивши з скарбниці преподобного Василя добрі справи його, покрили мої гріхи і вилучили з влади тих лукавих духів. Бачачи це, вони підняли крик: “Горе нам! Пропали наші труди! Зникла наша надія!” – і почали пускати по повітрю згортки, де були написані мої гріхи; я ж була рада, і потім ми безперешкодно пішли звідти. Під час шляху до наступного митарства святі Ангели вели між собою бесіду. Вони говорили: “Воістину велику допомогу отримує ця душа від угодника Божого Василя: якщо б його молитви не допомагали їй, велику потребу довелося б їй випробувати, проходячи повітряні митарства””.

Значення молитов Божої Матері при проходженні митарств

У закінченні четвертого поневіряння ми знаходимо слова Ангелів про угодника Божого Василія Нового; ангели говорили, розмірковуючи між собою: «Воістину велику допомогу отримує ця душа від угодника Божого Василя: якщо б його молитви не допомагали їй, велику потребу довелося б їй випробувати, проходячи повітряні митарства». Тут ми відзначимо особливе заступництво святих в цілому, а суто – заступництво Божої Матері, яка в Акафісті Пресвятої Богородиці перед Її чудотворною іконою «Всецариця», в ікосі 3, прославляється словами: «  Радуйся, ліствице небесна, що ведеш від землі до неба;».

“Одного разу, за своїм звичаєм, преподобний Єлеазар здійснював в келії коротку Ісусову молитву і клав поклони, а потім став читати молитву до Пресвятої Богородиці: “Пресвята Пані, Владичице Богородице, спаси мене, грішного!” І ось раптово є перед ним Пресвята Богородиця в сяйві небесної слави, маючи три світлі зірки – одну на голові і дві на плечах. Цариця Небесна вимовила: “Єлеазар, не переставай прикликати Мене в своїх молитвах, і Я буду допомагати тобі до виходу твоєї душі””.

Божа Матір у акафісті називається помічницею подолання повітряних митарств. Вочевидь, що та, що сприяла зішестю Бога на землю може й нам допомогти зійти на Небеса. Вона – « що ведеш від землі до неба» – дбає про нас не тільки в цьому, земному житті, але «et in hora mortis nostrae» («і в годину смерті нашої»).

 <<< Головна сторінка                                                                       Митарства >>>

Комментариев нет

Залишити повідомлення

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Напишіть нам

Зараз ми не на зв'язку. Але ви можете відправити нам повідомлення, або задати питання по електронній пошті, і ми зв'яжемося з вами.

Відправлення

Церква Святого Миколая в ж / м "Бортничі" Дарницького району у м. Києві.

Copyright © 2016-2018 Всі права захищені.

Сайт створено з благословення настоятеля храму протоієрея Віталія Матіящука.

При повному або частковому використанні матеріалів сайту, посилання на джерело: http://cerkvasm.kiev.ua обов'язкове.

Log in with your credentials

Forgot your details?