" А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить". (Лк.6.27) ... ... "Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки" (Мф 22, 37-40)

Повітряні митарства душі. Поневіряння друге – брехня

Бесіда 2-га

  • Про те, за які гріхи доведеться відповідати на другому митарстві, як бути, якщо не можеш виконати обітницю?
  • Навіщо Всезнаючий Господь йде дивитися на Вавілонську вежу?
  • Чи варто соромитися відкриваючи священику на сповіді свої гріхи?
  • Чи легко жити, говорячи завжди тільки правду, а також про те, як правильно сповідатися і що неприпустимо на сповіді?

Розповідає протоієрей.

«Ми наблизилися до іншого митарства, яке зветься митарством брехні. Тут людина дає звіт за кожне неправдиве слово, а переважно за порушення клятви, за марне прикликання імені Господнього, за неправдиві свідчення, за невиконання даних Богу обітниць, за нещиру сповідь у гріхах і за все тому подібне, коли людина вдається до брехні», – розповідає блаженна Феодора про друге митарство.

Отже, гріхи другого митарства:

  • Брехливі слова;
  • Клятвопорушення;
  • Проголошення імені Господа марно;
  • Неправдиві свідчення;
  • Невиконання даних Богу обітниць;
  • Приховування гріхів на сповіді.

Про брехливі слова у Псалтирі сказано: «Ось, безбожний зачав неправду, був чреватий злобою і народив собі неправду» (Пс. 7: 15). Ми бачимо, що брехня народжується від ненависті до ближнього, коли людина «загрожує злобою» – тобто затаїв неприязнь, але не вирішується на відкритий виступ проти неприємної йому людини.

Про братів Йосипа Прекрасного сказано: «І побачили брати, що батько любить його більше всіх братів його, і зненавиділи його, і не могли говорити з ним приязно» (Бут. 37: 4). Ці слова: «і не могли говорити з ним приязно» – сказано в похвалу братам, хоча ненавидіти брата – гріх, але при цьому вони не лицемірили, і те, що було у них на серці, і на вустах.

Інший приклад – коли була згвалтована Діна, дочка Якова. Ґвалтівник і його батько прийшли її сватати, погоджуючись на будь-які умови: «І відповіли сини Якова (Симеон і Левій. – прот. О. С.) Сихему (насильникові Діни. – прот. О. С.) і Еммору, батькові його, з лукавством; а говорили так, бо він збезчестив Діну, сестру їх» (Бут. 34: 13). Вони вправі були покарати ґвалтівника Сихема, тому що він порушив закон, встановлений ще праотцем Ноєм. Але говорили з лукавством… Пізніше їх дії виявили їхню неправоту, і вмираючий Яків промовив на них прокляття: «Симеон і Левій то брати, знаряддя насильства мечі їх… проклятий гнів їхній, бо жорстокий, і лють їх, бо люта» (Бут. 49: 5, 7).

Про клятви Господь Ісус Христос сказав: «Ще чули ви, що сказано древніми: не порушуй клятви, але виконуй перед Господом клятви твої. А Я кажу вам: не клянись зовсім: ні небом, бо воно престол Божий; ні землею, бо це підніжок для ніг Його; ані Єрусалимом, бо він місто Царя великого; ні головою твоєю не клянись, бо не можеш ані одного волоска зробити білим або чорним. Але нехай буде слово ваше: так, так; ні, ні; а що зверх цього, те від лукавого» (Мт. 5: 33-37). Зазвичай заприсягтися в чомусь вимагають від такої людини, у якого «так» може означати «ні» і навпаки. Господь хоче, щоб християни були людьми слова – «нехай буде слово ваше: так, так; ні, ні». А вимагати з когось клятву означає заздалегідь висловлювати йому недовіру, але якщо йому не довіряють, то де гарантія, що він не збреше і в клятві?

Проголошення імені Господа марно – важкий гріх, бо сказано: «Не вимовляй імені Господа, Бога твого, даремно, бо Господь не залишить без покарання того, хто вимовляє ім’я Його марно» (Вих. 20: 7). Тобто покарання не обмене і впаде на того, хто не святить ім’я Бога і ставиться до нього без належної страху і благоговіння.

Тут юдеї впали в крайність: боячись порушувати заповідь про ім’я Господа, вони зовсім припинили його вживати. Хоча в Книзі Рут ми зустрічаємо «невимовне чотирибуквене» ім’я в прямій мові персонажів цієї пасторальної книги.

Сказано: «Ім’я Господа – сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний» (Притч. 18: 11). Тобто якщо ми закликаємо ім’я Господа в небезпечній для нас ситуації, то воно, як міцна башта, оберігає нас. Але використовуючи імена Бога не за його прямим призначенням, ми чинимо смертний гріх. Для християн ім’я, яке як «міцна башта», – це ім’я Ісуса Христа. Про Його ім’я сказано: «бо немає іншого імені під небом, даного людям, через яке належало б нам спастися» (Діян. 4: 12). «Молитва Господня» починається словами: «Отче наш, сущий на небесах! да святиться ім’я Твоє» (Мт. 6: 9).

Лжесвідчення – це не просто брехня, але брехня, що має на меті засудити, покарати людину за те, в чому його помилково звинувачують. За церковними канонами, те, в чому  неправдивий свідок звинувачує ближнього, і має стати вироком для нього (хоча формально він цього не робив). Якщо ти реально бачиш гріх в людині і хочеш допомогти, вчини, як Господь Ісус Христос заповідав: «Якщо ж згрішить проти тебе брат твій, піди і йому викажи між тобою і ним одним; якщо послухає тебе, то придбав ти брата твого; якщо ж не послухає, візьми з собою ще одного або двох, щоб устами двох чи трьох свідків підтвердилося всяке слово; якщо ж не послухає їх, скажи церкві; а якщо і церкви не послухає, то нехай буде він тобі, як язичник і митар» (Мф. 18: 15-17). Без дотримання такого порядку викриття викривач, навіть якщо він правий, вважається неправдивим свідком, і все, що притаманно неправдивому свідку, ляже на нього.

Чому Бог сказав Аврааму про Содом і Гоморру: «Зійду ж Я та й побачу, чи не вчинили вони так, як крик про них, що доходить до Мене, тоді їм загибіль, а як ні то побачу.» (Бут. 18: 21)? Навіщо сказано про Вавилонську вежу: «І зійшов Господь подивитися місто і вежу, які будували сини людські» (Бут. 11: 5)? Хіба Всюдисущому і Всезнаючому треба зійти і подивитися? Подібні антропоморфизмы даються в тексті Біблії для того, щоб і нас навчити не вірити нічому на слух, не приймати плітки за істину, поки сам не переконаєшся в тій чи іншій правоті, а тоді – дій за схемою: Мт. 18: 15-17( дивись вище). І ніяк інакше.

Невиконання даних Богу обітниць, як правило, пов’язано з тим, що людина або дала поспішну обітницю, або не випросив у Бога допомоги для виконання обітниці. Сказано: «Помолишся Йому, і Він почує тебе, і ти виконаєш обітниці твої» (Іов. 22: 27). Для кращого виконання обітниці рекомендується давати його при вірних свідках: « … принесу свої жертви в присутності тих, хто боїться Його» (Пс. 21: 26). За порушення обітниць, за канонами, покладаються різного виду покарання, описані в Книзі Правил. Тут знову прийнятний принцип «нехай буде слово ваше: так, так; ні, ні». Краще жити благочестиво без обітниці, ніж, давши обітницю, не виконувати її. Сказано: «А як вам здається? В одного чоловіка було два сини; і він, підійшовши до першого, сказав: син! Піди сьогодні, працюй у винограднику моєму. Але він сказав у відповідь: не хочу; а потім, розкаявшись, пішов. І підійшовши до іншого, він сказав те ж. Цей сказав у відповідь: йду, пане, і не пішов» (Мф. 21: 28-30).

«Авва Йоан розповів нам: “Довелося мені бути в Фіваіді, в кіновії авви Аполлона. Там я бачив молодшого брата, у якого і батько по плоті був теж інок. Цей юнак дав обітницю протягом усього життя не пити ні води, ні вина, змішаного з водою, ні будь-якого іншого напою. Він харчувався цикорієм, бобами, взагалі такими овочами, які, служачи їжею, могли б в той же час втамовувати спрагу. Послух його полягав в тому, щоб саджати хліб у піч. Так минуло три роки, і юнак захворів. Від цієї недуги він відійшов до Господа. Під час хвороби з ним став сильний жар, до того ж він страшенно страждав від спраги. Всі його вмовляли, щоб він прийняв хоча б трохи вина з водою, але брат навідріз відмовився. Тоді авва кіновіі послав за лікарем, щоб допомогти нещасному страдникові. Лікар з’явився. Побачивши брата в тяжкому стані, лікар довго переконував його випити трохи вина з водою, але все було марно. Тоді лікар звернувся до авви зі словами: “Принесіть мені велике корито”. Вливши в нього чотири відра теплої води, він змусив опустити в нього хворого до стегон і тримати його у воді протягом години. І святий старець запевняв нас (він сам був там у той час), що, коли підняли юнака, в кориті залишилося не більше одного відра… Ось як жили великі подвижники, виснажуючи себе заради Бога, щоб успадкувати вічне блаженство”.

Про приховування гріхів на сповіді.

Є люди, які, йдучи на сповідь, проявляють помилковий сором перед священиком і приховують гріхи. У таких людей є серйозна небезпека застрягти на другому митарстві. Подібний сором на сповіді пов’язаний з тим, що коли людина починає близько спілкуватися зі священиком, думає так: якщо він розповість про всі свої гріхи, священик змінить ставлення до нього в гіршу сторону. Насправді таку думку нашіптує диявол. Все буває якраз навпаки: священик, якщо відчуває, що сповідь не щира, може охолонути до цієї людини. А коли священик бачить, що людина цілком йому довіряється, то переймається співчуттям до людини.

В 1-му посланні Івана Богослова сказано: «Коли сповідаємо гріхи наші, то Він, будучи вірним і праведним, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди. Якщо говоримо, що ми не згрішили, то чинимо з нього неправдомовця, і слова Його нема в нас» (1 Ів. 1: 9-10). Тобто якщо ми нічого не приховуємо на сповіді, то будемо прощені. Якщо ж говоримо, що не згрішили, то «представляємося Йому неправдивими, і слова Його нема в нас». Якщо, прийшовши на сповідь, ми займаємося перед священиком самомилуванням, приховуємо свої гріхи або шукаємо для них якесь виправдання, то тут є небезпека, що ми точно застрягнемо на другому митарстві.

У православних людей на сповіді бувають дві крайності. Одна крайність:

Отець запитує:

– Які в тебе гріхи?

А чоловік відповідає:

– Ніяких немає.

Я іноді в таких випадках кажу:

– Якщо у вас немає гріхів, вам варто ходити в синагогу чи мечеть. Там збираються люди, які вірять, що своїми власними зусиллями вони можуть вибудувати стосунки з Богом. А у нас збираються грішники, які потребують Посередника. І цим Посередником є Ісус Христос. Все, що відбувається в храмі, – для грішників. На сповіді відпускаються гріхи, знімається відповідальність за гріхи, як за скоєні вчинки. У Причасті спалюється схильність до гріха. Соборуємо для того, щоб «при помазанні тіла єлеєм прикликалась на людину благодать Божа, яка зцілює немочі душевні й тілесні», – і навіть ті хвороби, які людина може не помічати у своєму житті (забуті грехи): «і якщо він гріхи вчинив, простяться йому» (Як. 5: 15). Покладаємо руки, щоб «немічне зцілити і зпустошите заповнити», – загалом, як реанімація. А якщо ви безгрішні, це місце не для вас.

Інша крайність: людина на сповіді каже:

– Грішний, батюшко, у всьому!

Мій покійний духівник отець Дмитро Дудко навчив мене, що слід робити в таких випадках. Я запитую:

– Кого ти зарізав?

Людина ніяковіє:

– Нікого я не різав.

– А що ж ти зробив?

І починається розмова, починається сповідь.

Це диявол навіює людині думку, що від пастиря треба приховувати свої проблеми. Пастир повинен знати проблеми своїх овець, інакше він зможе їм допомогти? І ті люди, які брешуть, особливо на сповіді, можуть застрягти на другому митарстві.

Як пастир, який служить вже досить довго, я можу сказати, що здивувати на сповіді священика не можна нічим.

Все, що ви говорите, говорять такі ж люди, які стоять поруч з вами. У свій час праведний отець Іоанн Кронштадтський домігся від Синоду загальної сповіді, бо охочих сповідатися у нього було дуже багато. І це робили так: в Андріївському соборі в Кронштадті гасили світло, горіли тільки дві лампадки: перед іконами Ісуса Христа і Божої Матері на іконостасі.

Починалася сповідь. Один чоловік, який був на цій сповіді, описує, як люди навколо стали кричати. Якась жінка почала кричати, що вона дитинку свого витравила в собі, чоловік кричав, що у нього гріх кровозмішення, хтось ще щось кричав. Перша думка душі, що опинилася в таких умовах: навколо мене пекло. Але коли людина заглядала сама у себе, вона бачить такі ж гріхи і теж починає їх вигукувати. Він теж починав кричати. Тому знайте, що помилковий сором на сповіді реально завадить пройти друге поневіряння.

В Писанні сказано, що «всяка неправда є гріх» (1 Ів. 5: 17). Тому, виявляючи неправду в тому чи іншому вигляді, ми створюємо для себе проблему при проходженні другого поневіряння.

Говорити правду важко і навіть складно. Наведу приклад зі свого життя. Я якось вирішив один день не брехати. Сказав собі: «З ранку і до ночі я не буду брехати». Це був жахливий день.

Я зранку встаю, йду їсти. Під час обіду господиня поставила переді мною перше блюдо і незабаром запитала:

– Ну як супчик?

Я відповів:

– Не досолила.

Коли вона принесла другу страву, запитала знову:

– Ну як, подобається?

Я сказав:

– У мене підвищена кислотність, а тут, відчуваю, є те, що не треба мені: печія буде.

Вона каже:

– Гаразд, сам вибирай третє. Чай, компот, кефір?

Я кажу:

– Краще кефір.

Вона через хвилину питає:

– Кефір-то нормальний?

Я відповідаю:

– Трохи прокис.

Господиня мене проводжає, запитує:

– У тебе поганий настрій?

Я відповідаю:

– Просто жахливий.

– А що таке?

– Погано спав, проблема зі здоров’ям, розлад шлунку…

Я вже не став розповідати, пішов у храм. Господиня зателефонувала настоятелю храму отцю Борису (нині покійному), сказала:

– З батьком щось сталося, поговоріть з ним.

Приходжу в храм, готуюсь до служби. Отець настоятель заходить і питає:

– Ну як справи? Як настрій?

Я кажу:

– Не дуже добре.

Він питає:

– А чому?

А він звик, що я завжди делікатно брехав: «Та все нормально, немає проблем». Я кажу:

– Спав погано, розлад шлунку, нагодували поганим супом; ось, вирішив не брехати.

– Молебень зараз буде, помолимося про твоє здоров’я. Люди прийдуть, помоляться, ти радій, – каже отець Борис. Я відповідаю, що радію, але боюся, як би не прийшов сектант Володя і не почав кричати.

Коли я залишав храм, до мене підійшов побратим-священик отець Тимофій і запитав:

– Чи немає у тебе проблем? Може, треба допомогти грошима?

Я відповідаю:

– Треба, у мене мало грошей.

Він питає:

– Скільки дати?

Я кажу:

– Ну, 50 рублів (тоді це велика сума була).

Приїжджаю додому, а там вже зібралися духовні чада.

– Батюшка, благословіть! Ми група підтримки, – кажуть. – Вам погрожували по телефону?

– Крім вас мені ніхто не дзвонить, – кажу.

– Ми вас не втомили своїми дзвінками? – питають.

– Ну, уявіть собі: ви дзвоните в дванадцять, в годину ночі… – відповідаю. – Звичайно, втомили.

Вони дивляться на мене круглими очима…

Словом, ні разу не збрехавши, я насилу дожив до кінця дня. І вранці вирішив, що мовчання – золото. Краще зайвий раз промовчати. Так воно правильніше буде.

Преподобний Антоній Великий попереджав: «Тікай від брехні, інакше вона відганяє від тебе страх Божий». Увійшовши в твої вуха, брехня оселиться там і стане для тебе перешкодою в молитві, зробить тебе самовпевненим – мовляв, є люди і гірше тебе – і «віджене від тебе страх Божий».

Преподобний Єфрем Сирін наставляє: «Брехливий нічого не говорить без клятви і думає переконати багато говорінням. Брехун багато винахідливий і спритний». Але де багатослівність, там обман, а де ще й клятви – тут наговір і злочин. Вуха затикай і біжи від такого брехливого базікання. І ще одна важлива порада преподобного Єфрема: «Диявол вчить нас спритності у слові, щоб, коли допитують, не висловити нам провини своєї і щоб, зробивши гріх, викрутитися й виправдати себе».

Якщо грішник шукає виправдання у брехні, то його друг – диявол. Сказано: «Ваш батько диявол… Коли говорить він брехню, говорить своє, бо він брехун і батько брехні» (Ів. 8: 44).

Закон Божий вчить, що будь-який гріх – це гріх проти Бога: «Промовляй до ізраїлевих синів: чоловік або жінка, коли зробить який людський гріх проти людини, і через це зробить злочин проти Господа, і винна душа та, то нехай посповідає гріх, що зробила, і кожен сповна те, в чому винні, і додадуть до того п’яту частину і віддадуть те в чому винні» (Числ. 5: 6-7).

Тому в сповіді важливі три аспекти:

  • визнати, що будь-який гріх відбувається проти Бога;
  • відшкодувати за можливості заподіяну шкоду ближньому;
  • відкрито і без приховування сповідатися (назвати свої гріхи вголос).

Особливо важливо сповідатися перед Причастям, щоб жертовна Кров Сина Божого очистила нас. Сказано: «Якщо він винен в чому-небудь з цих, і сповідається, в чому він згрішив, то нехай принесе Господеві за гріх свій, що він згрішив, жертву за провину…» (Лев. 5: 5-6). Для нас, християн, одна Жертва – це Кров Христа. Дуже хороший приклад відшкодування збитків (плід покаяння) являє нам упокорений Закхей: «став же Закхей та й промовив до Господа: Господи! половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, верну вчетверо» (Лк. 19: 8). Покаяння має бути щирим, сказано: «Чую… плаче: “Ти покарав мене, і я покараний, як телець неприборканий; зверни мене і вернуся, бо Ти Господь Бог мій. Коли я був звернений, я каявся, і коли був врозумлений, бив себе по стегнах; я був посоромлений, я був збентежений, бо ніс знеславлення юності моєї” (Єр. 31: 18-19). Таке щире покаяння, з соромом і глибоким жалем, принесе втіху і помилування від Господа. Сказано: «який приховує свої злочини не матиме успіху; а хто признається та кидає їх, той буде помилуваний» (Притч. 28: 3).

Діючи таким чином в земному житті, ми легко і швидко пройдемо поневіряння.

У слові про блаженну Феодору про духів другого поневіряння написано наступне:

«Духи в цьому митарстві люті й жорстокі і особливо сильно випробують тих, хто проходить через це поневіряння. Коли вони зупинили нас, то почали з усіма подробицями питати мене, і я була викрита в тому, що два рази збрехала колись у малих речах, так що не ставила собі того в гріх, а також в тому, що один раз з-за сорому не всю правду сказала на сповіді своєму духовному отцю. Викривши мене у брехні, духи прийшли у велику радість і вже хотіли викрасти мене з рук Ангелів, але вони, для покриття знайдених гріхів, вказали на мої добрі справи, а те, чого не доставало поповнили добрими справами отця мого преподобного Василія і тим викупили з цього митарства, і ми безперешкодно пішли вище».

<<< Головна                                                                      Митарства >>>

Комментариев нет

Залишити повідомлення

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Напишіть нам

Зараз ми не на зв'язку. Але ви можете відправити нам повідомлення, або задати питання по електронній пошті, і ми зв'яжемося з вами.

Відправлення

Церква Святого Миколая в ж / м "Бортничі" Дарницького району у м. Києві.

Copyright © 2016-2018 Всі права захищені.

Сайт створено з благословення настоятеля храму протоієрея Віталія Матіящука.

При повному або частковому використанні матеріалів сайту, посилання на джерело: http://cerkvasm.kiev.ua обов'язкове.

Log in with your credentials

Forgot your details?