Апокаліпсис (грец. αποκαλυψις — «відкриття», «одкровення») чи Об’явлення Івана Богослова — остання книга Нового Заповіту та один із найдавніших творів християнської літератури.
За церковною традицією, Апокаліпсис написано Іоаном Богословом на острові Патмос після видіння на засланні в 90-ті роки першого століття (ряд учених відносять книгу до року 69). Провіщаючи кінець світу,друге пришестя Христа та тисячолітнє Царство Боже після Страшного Суду, Апокаліпсис містить у собі таємниче зображення майбутньої долі Церкви Христової та всього світу і це єдина книга зі всього Нового Заповіту, — яку, разом з пророчими книгами Старого Заповіту, — можна за жанром повністю віднести до так званої «пророчої літератури».
Печера Апокаліпсиса і Монастир Іоанна Богослова, що на острові Патмос, нині внесені ЮНЕСКО до переліку об’єктів світової спадщини.
Апокаліпсис — пророча книга, яка, як і старозавітні пророцтва, залишилися незрозумілими, доки не справдилися.
Сергій Булгаков стверджує, що тема Євангелія та Апокаліпсису долає всі конфесії та національності, оскільки ці книги створені за часів доконфесіональності, коли не було ще «поділу церков». Проте в книгах передбачається розподіл, який все-таки подолається «з’єднанням церков», яке повинно відбутися раніше кінця світу.
«Ангел волає до всього людства, як до того, що здатне чути це благовістя, так і не здатне до того, закликаючи молитись Богу, який створив небо і землю і море і джерела вод. Наступ суду буде несподіваним, бо Бог як блискавка та вибігає зо сходу, і з’являється аж до заходу, так буде і прихід Сина Людського». (Мат. 24:27).