Добрий день, дорогі відвідувачі нашого православного сайту парафії Святого Миколая в Бортничах!
Нещодавно читав дітям казки з всесвітньої збірки, і натрапив на дуже цікаву і досить повчальну естонську казку, яка містить в собі занадто велику дотепність, щоб називатися просто – казкою. Думається, що це оповідання сміливо можна віднести до повчальної притчі, яка може повчити не тільки дітей, але і дорослих!
«Йшов одного разу по дорозі жебрак старий. А час був вже вечірній, сутеніло. Вирішив мандрівник зайти в найближчий будинок, попроситися на нічліг. Постукав у вікно великий хати:
– Добрі люди, Христа заради пустіть переночувати!
Вийшла з хати господиня-багачка і давай кричати на старого, давай лаяти його, на чому світ стоїть.
– Зараз, – кричить, – собак з ланцюга спущу! Вештаються тут всякі! Йди геть!
Пішов мандрівник далі. Побачив бідолашну, похилу хатинку, постукав у віконце:
– Гей, господарі, приютите мене на одну нічку!
– Заходь, заходь! – привітно озвалася господиня. – Ночуй, тільки не скаржись: тісно у мене і бідно.
Увійшов мандрівник в будинок і бачить: тісно і бідно в ньому, дітей багато, малий мала менше, а одежа на всіх драна.
– Що ж це в тебе, доню, діти в таких лахміттях ходять? – запитує старий. – Чому ти їм нові сорочки не пошиєш?
– Куди там, дідусь! – відповідає жінка. – Чоловік у мене помер, одна я виховую дітей, де вже мені їм нові сорочки шити!.. У нас і на хліб грошей-то немає!
Вислухав її жебрак, ні слова не сказав у відповідь. А господиня зібрала на стіл убогу вечерю і стала кликати гостя:
– Сідай, дідусь, поїж з нами, чим Бог послав!
– Ні, – відповідає старий, – не хочу, я ситий.
Розв’язав він свою торбу, дістав все, що було їстівного, і сам пригостив хлопців. А потім ліг на підлозі й одразу заснув.
Рано вранці мандрівник прокинувся, помолився, подякував господині за нічліг і сказав на прощання:
– Нехай Бог благословить тебе, доню! Все, що ти почнеш робити з ранку-будеш робити до вечора.
Не зрозуміла вдова цих слів і уваги на них не звернула. Проводила вона старого до хвіртки, повернулася додому і подумала: «Ну, якщо навіть цей жебрак говорить, що мої діти обірванці, то що ж інші скажуть!»
І вона вирішила зшити із залишків полотна, яке в неї було, хоч одну сорочку. Вирушила до багатої сусідки і попросила у неї метр, щоб виміряти полотно: чи вистачить його хоч на одну сорочку?
Повернулася бідна жінка від сусідки, взяла шматок полотна і стала його міряти. Вона міряє, а шматок все довшим і довшим стає, всі кінця не видно… Цілий день мірила, мірила, так що руки втомилися, і тільки пізно ввечері доміряла до кінця. Ну, тепер і їй самій, і її хлопцям на все життя вистачить полотна на сорочки!
“Так ось про що говорив мені вранці старий!” – здогадалася вдова.
Віднесла вона метр багатій сусідці і розповіла їй все без утаю, як з благословення дивного мандрівника вона отримала повну комору полотна.
“Ах, навіщо я цього чудового старого не пустила ночувати!” – подумала багачка і закричала:
– Гей, працівник! Запряжи-ка швидше коня! Скачи слідом за жебраком! У що б то не стало привези його! Бідним треба допомагати! Я завжди так говорила!
Працівник негайно ж поїхав розшукувати убогого мандрівника. Тільки на наступний день він нагнав його. Але старий не захотів повертатися. Засмутився працівник і каже:
– Біда мені, дідусю, як не привезу тебе, вижене мене господиня і платні не виплатить!
– Гаразд, не журися, синку, – відповідає жебрак, – хай так і буде, поїду з тобою!
Сів у візок і поїхав.
А багачка біля воріт сидить, чекає не дочекається. Побачила старого, схопилася, вклонилася йому, усміхнулася, повела до хати, нагодувала до сита, напоїла до п’яна і на м’яку постіль поклала:
– Лягай, дідусь, відпочивай, миленький!
Прожив мандрівник у багачки день, прожив інший, прожив третій. Їсть, п’є, спить. Господиня пригощає його, говорить ласкаві слова, а сама злиться, думає: «І коли тільки цей старий негідник забереться звідси!»
А прогнати жебрака не сміє – боїться: проженеш його, тоді всі клопоти пропадуть даром.
На четвертий день, до її великої радості, рано вранці старий прокинувся, помолився і став збиратися в дорогу. Вийшла багачка його проводити. Йде подорожній до воріт, а сам мовчить. Вийшов за ворота – і знову ні словечка. Не витерпіла багачка і каже:
– Скажи-ка, старий, що мені робити сьогодні?
Подивився на неї жебрак і сказав:
– Все, що почнеш робити з ранку-будеш робити до вечора!
Вбігла багачка в будинок, схопила аршин, щоб міряти полотно. Але тут вона голосно чхнула… І чхала весь день, не зупиняючись:
– Ап-чхи! Ап-чхи! Ап-чхи!
Ні пити, ні їсти, ні говорити багачка не могла. Тільки й чути було:
– Ап-чхи! Ап-чхи! Ап-чхи!
І тільки коли сонце зайшло і зовсім стемніло, вона перестала чхати.»
Ось така ось цікава естонська історія, яка вчить нас бути добрими, щоб не жити вигодою і жорстоким життям.
Іноді Господь за скупість і жорстокість карає не «одноденним чиханням», але і дуже важкими, часом невиліковними хворобами…
Допоможи нам, Господи, бути добрими і помічати прикрості оточуючих нас людей!
