" А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить". (Лк.6.27) ... ... "Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки" (Мф 22, 37-40)

Іди, дочко Моя”. Невигадана історія.

Тьотя Шура народилася і виросла в селі. Приїхала в велике місто молоденькою дівчиною, влаштувалася на фабрику. Кімнату в гуртожитку розділила з іншими майстринями. Можна собі уявити, що це був за спосіб життя.

 

“Я була блудниця”, – говорила вона про себе. Жива, гостра на мову, любила поспівати, потанцювати, посміятися, Шура стала лідером серед фабричної молоді. Про Бога вона і не думала. На великі свята до церкви іноді ходила, на батьківські суботи теж – начебто так як належить. Час минав. Без чоловіка вона народила сина. З дитиною вдалося отримати кімнату в комуналці. Так час і йшов: робота, веселі компанії, шанувальники.

 

Коли Шурі виповнилося 40 років, відбулася дивна подія, яка перевернула все її життя.

 

Було літо. Вона чомусь рано прийшла з роботи й рано лягла спати. Навалилася якась незрозуміла втома. І ось сниться їй, що вона йде по полю і багато-багато людей йдуть кудись під гору. “Не хочу я під гору”, – сказала собі тьотя Шура і відійшла від них. А в стороні теж люди кудись ідуть. От вона до них прилаштувалася. Через деякий час вони підійшли до храму. В дверях хтось стоїть. Дивиться тьотя Шура і очам не вірить – та це ж Сам Господь Ісус Христос. У білому одязі, точно такий, як на іконі. І всіх благословляє. Вона теж підійшла під благословення. А Господь поклав їй руку на голову і каже: “Іди, дочко Моя”. І підштовхнув до дверей храму. Тут Шура і прокинулася. “Що зі мною сталося, я не знаю. Тільки лягла спати одна людина, а прокинулася інша”, – розповідала вона потім.

 

Вранці вона подзвонила на роботу і відпросилася на кілька днів, благо були відгули. І поїхала Шура по всьому місту шукати той храм, що бачила уві сні. Чомусь їй здавалося, що обов’язково треба так зробити. Як вона їздила, як пересідала з одного транспорту на інший, як ходила по вулицях і провулках – це довга розповідь. Скажу тільки, що пошук спочатку був безрезультатний.

 

Останній вільний день Шура потрапила в один із старих районів Москви. Трамвай йшов по тихій вулиці, яка не була завантаженої автомобілями. Шелестіли гілками старі дерева. По синьому липневому небу пливли хмари.

 

Шура дивилася у вікно і думала, що треба попросити ще кілька днів, нехай навіть в рахунок відпустки. І раптом із-за повороту, як корабель, виплив білий храм. Навколо нього був чистенький скверик. “Ось він! Ось!” – скрикнула Шура, изумив пасажирів, і кинулася до виходу. В той же день вона влаштувалася туди на роботу. Тридцять років тьотя Шура тут, у цьому храмі.

 

<<< Головна сторінка                            Невигадані історії >>>

Комментариев нет

Залишити повідомлення

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Напишіть нам

Зараз ми не на зв'язку. Але ви можете відправити нам повідомлення, або задати питання по електронній пошті, і ми зв'яжемося з вами.

Відправлення

Церква Святого Миколая в ж / м "Бортничі" Дарницького району у м. Києві.

Copyright © 2016-2018 Всі права захищені.

Сайт створено з благословення настоятеля храму протоієрея Віталія Матіящука.

При повному або частковому використанні матеріалів сайту, посилання на джерело: http://cerkvasm.kiev.ua обов'язкове.

Log in with your credentials

Forgot your details?