" А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить". (Лк.6.27) ... ... "Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки" (Мф 22, 37-40)

Дмитрівська поминальна субота

pominalna-subotaДмитрівська поминальна суботазавжди передує дню пам’яті св. великомученика Димитрія Солунського (26 жовтня / 8 листопада).
Це поминання було встановлено після кривавої битви на Куликовому полі.
Зрозуміло. Що в перші часи поминали лише тих, хто загинув в цьому бою, але поминаючи одних, не можливо не згадати і інших померлих і тому, з часом, це поминання стало загальним молебнем за всіх тих, хто помер.

Історія встановлення свята

Це свято встановив сам князь Дмитро Донський.
Князь після перемоги приїхав до ТроїцеСергієвого монастиря в подяку преподобному Сергію Радонезькому, який тоді керував монастирем і який дав благословіння за битву проти загарбників.
Саме з того часу православна церква почала служити молебни в суботу напередодні дня пам’яті святого Дмитрія Солунського8 листопада за упокій.

Традиції

На Димитрівську батьківську суботу зазвичай ходять на кладовища до померлих рідних, а в храмах та в містах поховань читають літії за упокій та роблять поминальні обіди.
В Димитрівську батьківську суботу, аналогічно до інших батьківських днів ми повинні молитися за всіх померлих, але перевага все ж таки за батьків і за тих, хто загинув за православну віруВажливо звернути увагу на те, що можна молитися і вдома, але краще на спільній молитві, бо саме туди приходять душі наших рідних і до останнього чекають, що ми принесено пожертву та подамо за ним записку.
Також варто уваги і те, що поминати треба не лише в батьківські суботи, а бажано щоденно це робити під час вечірніх та ранішніх молитов.

Ось коротка молитва за спочилих.
Упокой, Господи, душі спочилих рабів Твоїх: батьків моїх, родичів, благодійників (імена їх) і всіх православних християн, і прости їм всі провини вільні й невільні, і даруй їм Царство Небесне.

Краще, що при читанні цієї молитви ви згадуєте імена, які попередньо записані в пом’янник. Це така невеличка книжка, де ми повинні занести імена всіх живих і покійних близьких та родичів.
Це давній звичай, поминати і дома на молитві і в храмі під час Богослужіння, або під час молебну. І ця традиція існує вже багато століть. А на нас лежить відповідальність за її збереження.

Церковне поминання в батьківську суботу

В храмі поминання відбувається наступним чином.
Варто туди прийти трохи раніше, а в великих храмах, напередодні служить панахиду, а вже наступного дня служиться заупокійна Божественна літургія, після чого служать загальну панахиду.
В малих церквах зазвичай служать лише молебень в поминальну суботу.
Парафіяни пишуть записки, де зазначають всіх своїх рідних, які померли.
Детально описано в статі «Як і коли потрібно подавати записки в храм»
Також за традицією ми приносим в храм пожертву за покійних. Це хліб, батон, крупи, вермішель, олія, цукерки, печиво, борошно, з якого печуть просфори цукор, фрукти, соки, а також вино Кагор для Літургії. Взагалі, всі залежить від ваших можливостей. Купляють свічки та лампадне масло.
Заборонено проносити для поминання міцний алкоголь та мясо і молоко продукти.

Варто пам’ятати

Все, що ми можемо зробити для покійнихце поминальна молитва і вона просто неоціненна. Саме через милосерді та пожертву ми допомагаємо душам спочилих, полегшуючи їх участь. Саме пожертва в Очах Бога може умилостивить його, як добра справа, яка і нам буде зарахована в тому житті. Душа померлого вже не може молитися за своє спасіння. Це можливо лише поки людина живе. Тому постійна молитва за померлих це те найкраще, чим ми можемо допомогти своїм близьким, які відійшли в життя вічне.

 

Слова священника

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Бог не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живі (Лк 20, 38.), – сказав Спаситель садукеям, які не вірити в воскресіння мертвих.

Дорогі браття і сестри, подяка Господу, що Він невсипно турбується про наше спасіння і досягнення нами Царства Божого і дає нам можливість молитися і допомагати своїми молитвами полегшенню долі наших ближніх у загробному їх житті.

Бог, який створив людину для блаженного вічного життя, по Своїй благій волі бажає всім отримати її в спадок, а тому і приймає до Загального Воскресіння і Суду молитви живих за померлих, коли приносяться вони з щирою вірою і любов’ю до спочилих ближніх наших.

Церква, з найперших часів, прийнявши від Апостолів повчання молитися за померлих, слідувала йому вже незмінно. Святий Іоанн Златоуст говорить: ” Недаремно узаконено апостолами поминати померлих при Страшних Тайнах.  Вони знали, що велика буває від того користь для покійних, велике благодіяння”. Поминання покійних відбувалося і в старозавітній Церкви. Так, наприклад, Іуда Маккавей підносив молитви за воїнів, які згрішили на полі брані. Ця ж поминальна субота іменується Димитріївською, тому що вона встановлена великим князем Димитрієм Донським, за порадою і благословенням преподобного Сергія Радонежського, в вічне поминання героїв, які загинули на Куліковому полі.

Дорогі браття і сестри, ми, живі, повинні молитися за померлих з твердою вірою, що наші близькі живуть тим же розумним життям, який жили вони в тілі, перебуваючи на землі, і тому вони чують нас і чекають нашої молитви. Людина, залишаючи цей світ, не зникає безслідно, оскільки має безсмертну душу, яка ніколи не вмирає. Те, що ми бачимо вмираючим, – видиме, грубе тіло, яке є прах, бо від землі взято і знову повертається в землю. Невидима ж тонка сила, яку ми називаємо душею, не вмирає ніколи. Тіло саме свідчить про свою смертності, тому що воно підлягає розкладу, душа ж, навпаки, має нескладне, духовне улаштування, яке не розрушається і тому розкладатися і вмирати, як тіло, не може.

Тіло самостійно жити і діяти без душі не здатне, душа ж безсмертна і може продовжувати своє існування і без тіла. Тому наші рідіні нас чують і, напевне, дуже потребують нашої молитви. Немає людини, яка б прожила і не згрішила. Ніхто не чистий від гріховної скверни, хоча б він прожив на землі тільки один день. Всі ми в гріхах народжені, в гріхах проводимо життя та в гріху вмираємо. Правда, багато хто з нас часто каються і причащаються Святих Таїн, але тільки-но встигнемо покаятися, як знову починаємо грішити, і тому смерть завжди застає нас неоплатними боржниками перед Богом.

Між тим за труною немає більше місця для покаяння. Тільки в земному житті людина може каятися і творити добрі справи, за труною ж вона нічого не може зробити для свого порятунку, для поліпшення своєї долі, і її чекає одне з двох: помилування або засудження. Тому Свята Церква, виконуючи заповідь Христову про любов до ближніх, закликає і навчає нас, щоб ми молилися за померлих у вірі та благочесті.

Покійні рідні наші, хоча б і в вірі, і не в жорстокості, не в кінцевому злі перейшли в життя інше, могли не зробити і потрібних для порятунку добрих справ. І тому тепер душі їх, перебуваючи в пеклі, можуть, звичайно, глибоко каятися в гріхах земного життя і прагнути до блага, до якого в свій час тут на землі вони були такі байдужі. Однак власними силами від уз пекла їм не звільнитися. Христос – руйнівник пекла – має владу відкривати і закривати ворота пекла, і тому з боку живих членів Церкви залишається молити Господа про їх помилування.

Святі Отці стверджують, що до загального Суду Божого за молитвами Церкви доля померлих може бути змінена. Святитель Іоанн Златоуст говорить про це: ” Є можливість полегшити покарання померлого грішника Якщо будемо творити часті молитви за нього і роздавати милостиню, то, хоча б він був і не гідний сам по собі, Бог почує нас”.

Здійснюючи поминання покійних, нам необхідно і самим задуматися серйозніше про загробне життя, все більше стверджуючись в істині цього вірування, тому що від цього залежить побудова нашого життя на землі і утвердження нашого морального початку.

Наше земне життя – це марнота. Сама ясна течія її часто несподівано затьмарюється чорними хмарами життєвих бур. Радості наші змішані з горем: від багатства недалеко до злиднів, здоров’я нічим не захищене від хвороб, навіть саме життя в будь-який момент може припинитися смертю. І сумно стає, коли бачиш і відчуваєш всю нетривкість її благ. Але ще сумніше стає, коли при цьому залишаєшся невтішним. Де ж шукати ще втіхи, як не в твердому сподіванні, що життя наше не закінчується смертю, що ми повинні чекати життя загробного, життя майбутнього і вічного?

Говорячи про нього, святий апостол Павло пише до солунських християн: “Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії “(1 Сол 4, 13.). Лише ті, хто не має надії на продовження справжнього життя по смерті, нарікають і засмучуються в усі дні свої і не знаходять ні в чому розради. Віруюча же людина, навпаки, сподівається, що загробне життя є, і надія ця, і очікування загробного життя служать для нього джерелом істинного розради і заспокоєння. Таким чином, думка про нашу долю в майбутньому житті повинна бути у всіх нас і в серці, і в умі і повинна займати нас частіше, ніж будь-які інші питання.

risunok

Комментариев нет

Залишити повідомлення

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Напишіть нам

Зараз ми не на зв'язку. Але ви можете відправити нам повідомлення, або задати питання по електронній пошті, і ми зв'яжемося з вами.

Відправлення

Церква Святого Миколая в ж / м "Бортничі" Дарницького району у м. Києві.

Copyright © 2016-2018 Всі права захищені.

Сайт створено з благословення настоятеля храму протоієрея Віталія Матіящука.

При повному або частковому використанні матеріалів сайту, посилання на джерело: http://cerkvasm.kiev.ua обов'язкове.

Log in with your credentials

Forgot your details?