" А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить". (Лк.6.27) ... ... "Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки" (Мф 22, 37-40)

ДЕ МІЙ ТАТО, АБО МАТИ – ОДИНАЧКА

Слава Ісусу Христу ! Чи часто ви чули, дорогі наші читачі, такі слова від дітей : де мій тато?

Маленькі діти, особливо до року, залишені батьками, дуже гостро відчувають самотність і всім виглядом виявляють це.
На підтвердження сказаного наведу один випадок. Мені довелося  спілкуватися з працівниками в клінічному пологовому будинку,  тобто там, де знаходяться дітки  з перших годин життя, до семи-дванадцяти днів, залежно від стану мами і дитини до виписки.Одна лікар – гінеколог розповідала, як їй доводилося брати на себе сміливість вирішувати: або додому, якщо дитина здорова, або далі на лікування у відділення, які відповідають віку дитини, якщо вона має якусь патологію, з якою в даний момент додому вона виписана бути не може.
Але потім  лікарю довелося змінити свою лікарську діяльність і перейти на іншу ділянку. На роботі дільничної педіатр стикається з віком дітей вже від пологового будинку, тобто від семи днів і до п’ятнадцяти років. Тут зустрічаються різні патології, є діти як здорові, так і хворі. І тут перед педіатром розкривається ще й інша сторона життя дитини: тісні стосунки з родиною малюка, те, чого не дано лікарю в стаціонарі. І це в роботі педіатра, напевно, і є найцінніше. Так ось…

Був кінець вісімдесятих років. Я пішла на прийом до малюка, якого з якоїсь причини мама не приводила в поліклініку. А є певні правила для періоду новонародженості, коли мама разом з дитиною приходить до поліклініки для того, щоб його подивилися, призначили (якщо є необхідність) якісь додаткові обстеження. Потрібно було зважити, виміряти дитину, дати рекомендації з харчування, догляду і так далі. Тоді я була ще людиною, далекою від Церкви, і багато чого просто не знала. І як будь-який лікар, що заходить в будинок, перше, що оцінювала, переступаючи поріг, – ті умови, в яких знаходиться дитина, тому що це дуже важливо з точки зору нормального фізичного і психологічного розвитку новонародженого.
Це була окрема квартира, житлові умови хороші, сусідів, які б заважали дитині, не було. Судячи по зовнішній обстановці, сім’я володіла матеріальним достатком. Предмети догляду за дитиною і все інше говорило про те, що в родині є все, що стосується забезпечення зовнішнього благополуччя: одяг, харчування, коляска, іграшки, манеж – все було. Що стосується квартирних умов, теж все в порядку. Дві кімнати дозволяли дитині перебувати ізольовано, в принципі, нічого їй не заважало.
Але перше, що кинулося в очі, коли я оглядала цю дівчинку, дивовижна внутрішня жалість дитини. Я навіть сама здивувалася цьому. Крім жалю, нічого іншого не виникало по відношенню до цієї дівчинки. Хоча загалом фізичних загрозливих, тривожних моментів у дівчинки не було. Судячи по зовнішньому вигляду, і потім, коли вже зважили, все було добре: і нормальну вагу, і зростання, і все-все-все. Але саме відчуття внутрішньої жалюгідності, недитячого переживання, якоїсь незахищеності, якоїсь дитячої скорботи, смутку в дитині залишалося багато. Хотілося закрити, прикрити її від чогось…
Повторю: в той момент я ще була неуцерковленою людиною. Розговорилися з матір’ю. Мама зовні так досить, навіть з бравадою, але внутрішньо з якимось дуже великим надламом, великою гіркотою, сказала:
– Я мати-одиночка, але ми нікого  не потребуємо, ми виростимо дитину самі.
З’ясувалося, що дитину вона виховує разом із бабцею, батько залишив їх задовго до народження свого чада.
Минуло багато років. Дівчинка виросла. Багато моментів згладилися, але недитячий смуток в очах залишився до сих пір…

На жаль, це не єдиний випадок… І зараз, згадуючи цей випадок, можу пояснити свій внутрішній стан: жалість по відношенню до цього дитяти. Не знаю, наскільки маю право говорити про це, але у нас не повинно звучати слово «мати-одиначка». Адже у малюка завжди є батько. Інша розмова, живе він у даній родині або з якоїсь причини не живе. Це вже окрема проблема. Але мати-одиночка… Не згодна я з цим виразом! Швидше за все, можна говорити про дитину, яка виховується матір’ю і у якої в даний момент просто відсутній батько. Тому що саме поняття «мати-одиначка», мені здається, спочатку викликає якийсь тиск на дитя, воно його знедолює, ободиночнює, посилює його незахищеність.
Про що хочу вам розповісти? Про те, що новонароджені дітки всі дуже добре розуміють, єдине, що, правда, не говорять.
Тому, дорогі мої «потенційні» тата! Перш ніж вам захочеться залишити жінку з майбутньою дитиною на руках, по легковажності, жорстокості серця, нерозумінню всієї відповідальності свого вчинку, подумайте, як йому буде погано, як йому буде незатишно, як йому буде прикро. Тато не знає про народження свого чада. Тато не знає!!! А малюк, сміємо припустити, знає свого батька. За якихось секретів, Одному Богу відомо. І, пам’ятаючи свого батька, крихітка відчуває самотність, сильну гіркоту, недитячий смуток… Вони видні. Їх не прикрасиш ніякими зовнішніми благами.
Адже дитя, при всій своїй зовнішній умілості, дуже незахищене. Так, йому потрібні теплі, люблячі, чуйні, ніжні руки матері. Але йому потрібна і мужні, надійні груди батька, що закриває його, як броня, від всіх тих зовнішніх докорів, неприємностей, якихось несприятливих моментів, які можуть поранити дитину.
Дорогі татусі, не забувайте про це! По своїй легковажності, по легковажності ви можете так легко залишити жінку з майбутнім немовлям, якому ви – батько. І, не бачачи його, Ви думаєте, що не несете відповідальності. Немає. Рано чи пізно за всі наші промахи, за всі наші неблагі діяння нам доводиться відповідати. І багато в чому неблагополуччя наших дітей обумовлено тим, що батьки так часто легковажно, недбало, нешанобливо ставляться до тих, за чию долю вони відповідають перед Творцем. Бо Він вручає їм це життя, Він дарує їм людську істоту на піклування, на виховання, на годування. І мені б хотілося, щоб ви це запам’ятали. І якщо буде пам’ять про це, напевно, не так у нас будуть руйнуватися сім’ї. Не так будуть самотні діти. На жаль, з цією дитячою самотністю нам доводиться часто стикатися. І в садах, і в яслах, і в школах.
Багато проблем, які виникають зараз, корінням йдуть в періоди закриті, внутрішньоутробні, періоди перших місяців життя, коли закладалися, ставали, коли були сварки, коли була невпевненість матері і батька. Все це потім позначається на дітях. Хоча про це не завжди говорять лікарі. Чому? Вони про це часом і не знають і не припускають. А адже маса тих захворювань, які мають діти, не тільки психологічні, але і фізичні, пов’язана не тільки з екологічно поганим харчуванням (як зараз часто говорять). Ні, ні. Не тільки з цим, але й з атмосферою в родині, з миром в сім’ї. Це дуже важливо.
Тому, дорогі мої, мені би всім хотілося побажати, щоб у ваших будинках, у ваших душах, особливо якщо ви чекаєте появи дитини на світ, був мир, взаєморозуміння, мудрість, радість, любов.

Комментариев нет

Залишити повідомлення

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Напишіть нам

Зараз ми не на зв'язку. Але ви можете відправити нам повідомлення, або задати питання по електронній пошті, і ми зв'яжемося з вами.

Відправлення

Церква Святого Миколая в ж / м "Бортничі" Дарницького району у м. Києві.

Copyright © 2016-2018 Всі права захищені.

Сайт створено з благословення настоятеля храму протоієрея Віталія Матіящука.

При повному або частковому використанні матеріалів сайту, посилання на джерело: http://cerkvasm.kiev.ua обов'язкове.

Log in with your credentials

Forgot your details?