Добрий день, дорогі відвідувачі нашого православного сайту парафії Святого Миколая в Бортничах!
У Господа дуже багато різних імен: Всемогутній, Всемилостивий, Саваоф (Саваот, Цебаот), Сущий, і інші. Але найприємніше для нашого слуху ім’я, це ─ Любов!
Як пише Святе Письмо: Бог є Любов.
Звідси випливає, що як храми так і серця віруючих повинна наповнювати любов. Але чи так це насправді?
Л. Гонтенко, задається питанням:
─ Церква весь час проповідує про кохання, і всі люди по єству своєму шукають любові. Чому ж проповіді Церкви так мало досягають мети? Чому майже у всіх такий смуток, навіть якщо він інколи прикривається зовнішньою веселістю? Вочевидь, тому що у людей немає чогось найголовнішого, без чого життя – не життя. Я знаю, що в Писанні сказано, що «через множення беззаконня, у багатьох охолоне любов». Але це, напевно, відноситься в основному до невіруючих, до зовнішніх. Ну а чому в Церкві нерідко теж так?
─ Людське життя яскраво і переконливо показує, що пошуки любові – первозданне у нас, ─ відповідає протоієрей. ─ Досить запитати самих різних людей про найбільш глибокі їх прагнення. Чого хоче людина найбільше, чого вона шукає, що є рушійною силою його життя? Безсумнівно, що цілі у всіх можуть бути різні: для когось важливіше за все політика, для когось – його професія, для інших – література, мистецтво, спорт і т. д. Насправді ж, якщо поглянути уважніше, – те, що шукають всі і кожен, хоч якими б різноманітними не були їхні устремління, це одне і те ж – безмежно просте і нескінченно глибоке: любити, кохати і бути коханим. У всіх – багатих і бідних, молодих і літніх, найталановитіших і найбільш звичайних можна знайти свідому чи несвідому спрагу до любові, щирої, справжньої, тієї, яка не знає ні старіння від часу, ні ризику випадковостей, внаслідок людської немочі.
Ми знаємо, скільки існує в житті підмін. Але найголовніше для людини знати, що його любить Бог. Чого б це ні коштувало, але ми повинні пробитися до найголовнішого знання. Бог створив нас за Своїм образом і подобою. І тому всі відносини між людьми – розкриття таємниці, про яку апостол Іоанн Богослов говорить, що ми покликані любити один одного так, як Бог любить нас. Християнин це той, хто вірує в любов Божу. «Ми увірували в Його любов», – говорить святе Письмо. Християнин вірує, що його особисто любить Бог, єдиним і неповторним чином. Бути віруючим значить бути вірним, тим, хто прагне відповісти на любов Божу, завжди сповнену вірності. Усе Писання свідчить про непохитності Божої любові. Тільки цим знанням може вимірюватися все наше покаяння, тільки від нього знаходимо ми мужність у випробуваннях. Свою вірність Творець являє не тільки в нашому щоденному житті, але і в любові, даручи нам звільнення від зла і смерті.
Надто багато християн не наважуються вірити в любов Бога до них, в цю першу любов, яка ніколи не вагається, не слабшає. Це невіра відбувається з двох причин. Перша – вони ще не зустріли у своєму житті Бога особисто, не знають Його благодаті. Друга – це те, що вони не зустріли на своєму шляху віруючих, в яких вони могли б побачити відображення Божественної вірності. Тих, хто усвідомлює себе улюбленими Богом Отцем, Сином і Святим Духом потрійноюй і єдиною любов’ю. Це впізнання перевернуло їх життя і весь спосіб їхнього життя. Їх християнська моральність живиться цією впевненістю віри. І передає цю впевненість іншим. Тому що віра відкриває нам те, що ми не тільки улюблені Богом такими, які ми є, але і те, що Бог хоче бути в нас фортецею любові, до якої ми прагнемо. Горе нам, якщо ми зраджуємо дар цієї любові своїм життям – ми стаємо винними і перед Богом, і перед людьми. Усвідомлюючи нашу велику відповідальність перед іншими, ми повинні не тільки звільнятися від нашої нелюбові до них, що проявляється у всякому нашому гріху, але пам’ятати про те, що ми покликані любити їх любов’ю Самого Бога, Його благодаттю, яка відкриває Лік Христа. Слово про любов часом здається багатьом настільки високим, що вони перестають сприймати його. Але без спрямованості до цього дару ми – християни тільки по назві: самі не входимо і іншим не даємо увійти в Царство любові.
