" А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить". (Лк.6.27) ... ... "Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки" (Мф 22, 37-40)

ЧОМУ ТАК МАЛО ЛЮБОВІ СЕРЕД ЛЮДЕЙ

Слава Ісусу Христу, дорогі наші читачі.

Продовжимо тему любові.                                                                                                                                                                             У Господа дуже багато різних імен: Всемогутній, Всемилостивий, Саваот, Сущий, і інші. Але найприємніше для нашого слуху ім’я, це ─ Любов!

Як пише Святе Письмо: Бог є Любов.

Звідси випливає, що храми і серця віруючих повинна наповнювати любов. Але чи так це насправді?

Нещодавно мені задали таке запитання :

─ Церква весь час проповідує про любов, і всі люди по єству своєму шукають любові. Чому ж проповідь Церкви так мало досягає мети? Чому майже у всіх такий смуток, навіть якщо воно деколи прикриваються зовнішньою веселістю? Очевидно, тому що у людей немає чогось найголовнішого, без якого життя – не життя. Я знаю, в Писанні сказано, що «через множення беззаконня, у багатьох охолоне любов». Але це, напевно, відноситься в основному до невіруючих, до зовнішніх. Ну а в Церкві-то, чому нерідко теж так?

─ Людське життя яскраво і переконливо показує, що пошуки любові – первозданно у нас.

─ Досить запитати самих різних людей про найбільш глибокі їх прагнення. Чого хоче людина найбільше, чого вона шукає, що є рушійною силою її життя? Безсумнівно, що цілі у всіх можуть бути різні: для когось важливіше всього політика, для когось- його професія, для інших – література, мистецтво, спорт і    т. д. Насправді ж, якщо поглянути уважніше, – те, що шукають всі і кожен, хоч якими б різноманітними не були їхні устремління, це одне і те ж – безмежно просте і нескінченно глибоке: любити і бути коханим. У всіх – багатих і бідних, молодих і літніх, найталановитіших і найбільш звичайних можна знайти свідому чи несвідому спрагу любові, щирої, справжньої, тієї, яка не знає ні старіння від часу, ні ризику випадковостей внаслідок людської немочі.

Ми знаємо, скільки існує в житті підмін. Але найголовніше для людини знати, що він Богом любимий. Чого б це не коштувало, ми повинні пробитися до найголовнішого знання. Бог створив нас за образом Своїм і подобою. І тому всі відносини між людьми – розкриття таємниці, про яку апостол Іоанн Богослов говорить, що ми покликані любити один одного так, як Бог любить нас. Християнин це той, хто вірує в любов Божу. «Ми увірували в Його любов», – говорить святе Письмо. Християнин вірує, що він любимий Богом особисто, єдиним і неповторним чином. Бути віруючим значить бути вірним, тим, хто прагне відповісти на любов Божу, завжди виконану вірності. Усе Писання свідчить про непохитності Божої любові. Тільки цим знанням може вимірюватися все наше покаяння, тільки від нього знаходимо ми мужність у випробуваннях. Свою вірність Творець являє не тільки в нашому щоденному житті, але в любові, дарує нам звільнення від зла і смерті.

Надто багато християн не наважуються вірити в любов Бога до них, в цю першу любов, яка ніколи не вагається, не слабшає. Це невіра відбувається з двох причин. Перша – вони ще не зустріли у своєму житті Бога особисто, не знають Його благодаті. Друга – це те, що вони не зустріли на своєму шляху віруючих, в яких вони могли б побачити відображення Божественної вірності. Тих, хто усвідомлюють себе полюбленими Богом Отцем, Сином і Святим Духом потрійною і єдиною любов’ю. Це впізнавання перевернуло їх життя і весь спосіб їхнього життя. Їх християнська моральність живиться цією впевненістю віри. І передає цю впевненість іншим. Тому що віра відкриває нам, що ми не тільки улюблені Богом такими, які ми є, але що Бог хоче бути в нас фортецею любові, до якої ми прагнемо. Горе нам, якщо ми зраджуємо своїм життям дар цієї любові, – ми стаємо винними і перед Богом, і перед людьми. Усвідомлюючи нашу велику відповідальність перед іншими, ми повинні не тільки звільнятися від нашої нелюбові до них, що проявляється у всякому нашому гріху, але пам’ятати про те, що ми покликані любити їх любов’ю Самого Бога, Його благодаттю, яка відкриває Лик Христа. Слово про любов часом здається багатьом настільки високим, що вони перестають сприймати його. Але без спрямованості до цього дару ми – християни тільки по імені: самі не входимо і іншим не даємо увійти в Царство любові.

То ж давайте, дорогі брати і сестри, жити з Божою любов”ю.

Комментариев нет

Залишити повідомлення

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Напишіть нам

Зараз ми не на зв'язку. Але ви можете відправити нам повідомлення, або задати питання по електронній пошті, і ми зв'яжемося з вами.

Відправлення

Церква Святого Миколая в ж / м "Бортничі" Дарницького району у м. Києві.

Copyright © 2016-2018 Всі права захищені.

Сайт створено з благословення настоятеля храму протоієрея Віталія Матіящука.

При повному або частковому використанні матеріалів сайту, посилання на джерело: http://cerkvasm.kiev.ua обов'язкове.

Log in with your credentials

Forgot your details?