" А вам, хто слухає, Я кажу: Любіть своїх ворогів, добро робіть тим, хто ненавидить вас. Благословляйте тих, хто вас проклинає, і моліться за тих, хто кривду вам чинить". (Лк.6.27) ... ... "Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки" (Мф 22, 37-40)

Батьківська частина. Повчальна історія

pominannyaВранці, провівши своїх кого на роботу, кого в школу, ми сідаємо з Вірою Федорівною (сусідкою по квартирі) на кухні і чаюємо. Нікого нема, тиша, чути тільки, як на верхньому поверсі хтось грає на скрипці.

– Ви не знаєте, що з Настею сталося? – запитала мене Віра Федорівна за одним таким чаюванням.

– А що?

– Я сьогодні вийшла в п’ять годин в передню, а повз мене – Настя. Червона, вся в сльозах, і кудись дуже поспішала. Два роки в нашому будинку живе, і я ні разу не бачила, щоб вона плакала.

– А пам’ятаєте, в минулому році, коли з села прийшла телеграма, що мати померла, як вона ридала, – нагадала я.

– То – особлива річ, за батьком вона теж плакала, він через місяць після матері помер, а тепер чому? Настя – комсомолка, на робітфаку відмінниця і по-пустому лити сльози не стане, сталося щось, не інакше.

Ми скінчили чай. Віра Федорівна почала прибирати посуд, а я – збиратися в молочну.

– Добрий ранок! – пролунало з порога.

Ми обернулися, перед нами стояла Настя. Як зазвичай, червона косинка хвацько сиділа в неї на потилиці, волосся кудрявились на чолом, але обличчя було дуже схвильоване й урочисте. В руці вона тримала щось загорнуте в хустинку.

– Ти куди це ні світ ні зоря бігала? – буркотливо запитала Віра Федорівна.

– Ах, тут така справа вийшло, що відразу не поясниш. – Настя сіла на табурет, кінцем хустки витерла обличчя і зітхнула.

– Та що ж трапилося?

– Ой, рідненькі, ой, голубоньки, – раптом по-селянські заголосила Настя. – Батьки мої ще року немає, як померли, а я, підла, їх начисто забула і на могилки не їздила. Всі справи, все не має часу, всі кудись біжу… І ось сьогодні вночі мені сниться, ніби йду я красивим садом. Пам’ятаєте, коли мене від робітфаку в Ялту посилали, я, повернувшись, все вам про Нікітський сад розповідала, так це в сто разів краще. Так от, йду я цим садом, милуюся і виходжу на галявинку. Вона вся поросла квітами, а посередині неї великий стіл стоїть, пишно прибраний, і за ним різні люди сидять і їдять. «Ось, – думаю, – де добре», – а потім повернувшись у бік і бачу: під деревом, сгорбившись, мої батьки стоять, такі нещасні, ніби жебраки на паперті. Я до них: «Чого дерево підпираєте? Йдіть сідайте». А вони тільки замотали головами: «не можна, тут нашої частини немає».

І тут мені хтось став пояснювати, що я потрапила на той світ, що за столом сидять небіжчики, а моїх батьків немає там, бо я їх не відспівала. Мені до того своїх батьків шкода стало, що я, як зареву, як закричу, і прокинулася.

Глянула у вікно – ранок. Мерщій схопилася і бігом в Теплий провулок – я від нашої ліфтерки чула, що там дуже хороший батюшка при церкві живе. Біжу бульваром і реву в голос, до того батьків шкода. Прибігла, стукаю в церкву, а сторож запитує: «Ти що в таку рань прибігла?» – Пусти, – кричу, – дідусю, до старого батюшки, справа у мене є». Впустив. Батюшка вийшов. Маленький, сивенькій, строгий, а очі ласкаві, так і гріють. Я і про комсомольський квиток забула, та бух йому в ноги. Потім все розповіла.

«Горе твоє можна поправити, – говорить він. – Ось зараз до обідні твоїх батьків відспіваємо, а що далі робити, я тебе навчу. Ставай поки на коліна і проси, щоб Господь простив».

Відспівав святий отець батька з матір’ю, пояснив, як мені за них далі молитися, запитав, чи вмію я поминання писати, і пішов у вівтар. Я все, щоб не переплутати на папірці собі записала, а священик після служби Божої покликав мене й сказав:

«Тепер твої батьки отримали свою частину», – і дав мені цю проскуру.

Настя дбайливо розгорнула хустинку, показала нам проскуру, поцілувала її і пішла з кухні.

Ми з Вірою Федорівною постояли, помовчали й розійшлися по своїх кімнатах.

kartinka

<<< Головна                                                                             Невигадані історії >>>

Комментариев нет

Залишити повідомлення

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Напишіть нам

Зараз ми не на зв'язку. Але ви можете відправити нам повідомлення, або задати питання по електронній пошті, і ми зв'яжемося з вами.

Відправлення

Церква Святого Миколая в ж / м "Бортничі" Дарницького району у м. Києві.

Copyright © 2016-2018 Всі права захищені.

Сайт створено з благословення настоятеля храму протоієрея Віталія Матіящука.

При повному або частковому використанні матеріалів сайту, посилання на джерело: http://cerkvasm.kiev.ua обов'язкове.

Log in with your credentials

Forgot your details?